Все, що необхідно знати батькам

Вправи які можуть використовувати баьки разом з дітьми.

Що допомагає жити під час війни? 

Після хвилі емоцій, які ми всі пережили наша психіка поволі стабілізується. Ми думаємо про те, що буде далі, як діяти в новій реальності, звикаємо до невизначеності та все одно будуємо плани на майбутнє. Усвідомлюємо, що все змінилось і треба жити відповідно до нових умов. Дуже важливо вийти на фазу адаптації, у якій ми діятимемо раціонально, усвідомлено та більш стійко.  Як собі в цьому допомогти?

✅ Знизьте інформаційні потоки вдвічі. 

Читайте ще раз - вдвічі. Довіряйте - лише офіційним джерелам. Спробуйте один день, і побачите різницю. 

✅ Зателефонуйте близьким та поділіться гарною новиною.

Чимось хорошим, життєвим, гарним, планами на майбутнє. Щось класне завжди є. Перемовини проводьте не більше 2 хвилин! Попросіть їх теж розказати вам щось хороше. Таким чином ви будете відчувати підтримку й побачите, що в цій складній ситуації є справжнє теперішнє, яке надихає.

✅ Допоможіть іншим. 

Це дає відчуття внутрішньої сили. Комусь зараз гірше, і вони потребують вашої допомоги. Якщо волонтерством вам зараз займатись важко – це може бути одна старенька бабуся біля магазину, охоронець будинку, або хтось, хто потребує допомоги. Маленькі речі, які дадуть сил іншим і особливо - вам самим. Ви можете. Ви допомогли. Ви для когось змінили день.  

✅ Пограйте з дітьми.

Діти вміють перемикатися на приємне. Війна - чи не війна - щось маленьке приємне обов’язково дозволяйте. Вони малюють – тож і ви малюйте. Вони читають книжки – і ви читайте. Вони грають у ляльки – і ви грайте.

✅ Створюйте ЩОДЕННИК ЖИТТЯ.

 У ньому ви запишете все, що вам дав цей день. Свої почуття, свої думки. Ви знайдете свої власні рецепти спокою й станете провідником сили для інших. Писати - дуже допомагає, структурує і заспокоює.  І, головне, - після нашої остаточної перемоги – ми всі опублікуємо ЩОДЕННИК ЖИТТЯ УКРАЇНИ, де впишемо гідність і славу кожного героя і кожного українця. Де розкажемо світові, як нам було страшно, і як ми кожен день вірили у краще. І допомагали один одному. Кожну годину під обстрілами й бомбардуванням, у часи розпачу, і часи спокою.

У стані адаптації треба усвідомити: ми знаходимося в нових умовах на невизначений термін. Треба вчитися в них функціонувати.

Слава Україні!

Як виховати стійкість у воєнний час?

10 порад батькам та вчителям

🔸Війна принесла страх прям додому. Через те, ви можете вдаватися в питання, як навчити свою дитину виходити за межі страхів, які приносить час війни. 

🔸Хороша новина полягає в тому, що так само як ваша дитина вчиться читати та писати, вона може навчитися навичок стійкості — здатності добре адаптуватися перед обличчям біди, травми, трагедії, загроз чи навіть значних джерел стресу.

Які поради можуть допомогти вам навчити своїх дітей стійкості? 

1️⃣Говоріть з дітьми. Якщо у дітей виникають запитання, відповідайте на них чесно, але просто та впевнено. Запитайте їх, що, на їхню думку, відбувається, і послухайте відповіді. Не ігноруйте їхні почуття — вони можуть сказати, що бояться, і ви повинні бути готові відповісти, що це нормально боятися. Використовуйте чорно-білу мову, яка не залишає місця для сумнівів: «Я завжди буду піклуватися про тебе».

2️⃣Створіть емоційно безпечним простір. Проводьте значно більше часу зі своєю дитиною. Грайте в ігри, читайте або просто тримайте дитину поруч.

3️⃣Обмежте кількість новин, які дитина дивиться. Вимкніть телевізор або радіо, коли увімкнено висвітлення війни. Вам не потрібно приховувати те, що відбувається у країні від дітей, але й ви не повинні піддавати їх постійним картинкам трагедій. Приберіть журнали та газети, які мають страшні обкладинки, обмежте перегляд новин в соцмережах. 

4️⃣Усвідомте, що стреси війни посилює щоденні стреси. Зазвичай ваша дитина може впоратися з невдалим тестом або насмішками серед школярів, але розумійте, що зараз  діти можуть реагувати гнівом або поганою поведінкою на стрес, який зазвичай не дратує їх. Запевніть дитину, що ви впевнені, що він/вона старається якнайкраще.

5️⃣Складіть розпорядок дня і дотримуйтесь його. Дітей заспокоюють звичайні розклади. Відведіть час на виконання домашнього завдання, зараз можливо це потребувати більше часу, аніж зазвичай. По можливості збережіть графік дитини близьким до мирного часу. 

6️⃣Подбайте про себе. Якщо ви цього не зробите, у вас буде менше терпіння і менше креативності, коли дитина потребуватиме і те, й інше. Подбайте про себе, щоб ви могли піклуватися про дитину, коли та прийде за відчуттям безпеки до вас.

7️⃣Повторюйте дітям, що з ними все буде добре. Запевніть їх, що вони будуть захищені. Складіть план на випадок ситуацій евакуації для сім’ї та поділіться всіма його частинами, які, на вашу думку, може зрозуміти дитина. Якщо хтось з батьків, чи родичів в армії чи теробороні, допоможіть дитині зрозуміти, що це робота члена їхньої сім’ї, як і робота дитини – продовжувати навчатися.

8️⃣Спостерігайте за ознаками страху та тривоги, які діти можуть не передати словами. Дитина стала дуже прив’язаною до вас, потребує більше обіймів і поцілунків, ніж зазвичай? Оцінки дитини раптово впали? Заохочуйте дитину писати історії або малювати картинки, які показують відчуття, якщо дитина не може передати словами.

9️⃣Зверніться за допомогою до дитини. Те, що дитина маленька, не означає, що вона не може виконувати відповідні віку роботи. Переконайтеся, що дитина знає, як її дії сприяють гаразду всієї родини. Якщо дитина знає, що у неї є роль і що вона може допомогти, вона буде відчувати себе більш впевненою.

1️⃣0️⃣Описуйте дитині позитивні перспективи майбутнього. Ні ви, ні ваша дитина раніше не проходили через війну, але ви повинні пояснити дитині, що війни закінчуються. Коли ви говорите про погані часи, переконайтеся, що ви згадуєте і про хороші часи в майбутньому.

👨‍👩‍👦‍👦 Як говорити з дітьми про військову агресію?

Діти схильні до емоційного сприйняття інформації не менше, аніж дорослі. Пропонуємо основні правила  спілкування з дітьми різного віку про військову агресію.

⚡️Найголовніше правило – варто дитині завжди говорити правду, але без паніки та надмірних емоцій. Правильно підібравши слова ви можете психологічно підготувати дитину до звуків сирени, вибухів і т.д.. Головне – дорослі мають проявляти спокій в очах дитини, в наслідок чого дитина буде відчувати безпеку. 

У разі, коли батьки починають панікувати та обговорювати між собою в присутності дітей власні страхи та переживання, діти починають також боятися та хвилюватись за власне життя та життя рідних. 

Найкраще - коли про війну дітям пояснять батьки, але якщо ви не можете контролювати емоції, попросіть когось з близьких друзів чи родини поговорити з вашою дитиною.

👦👧Для дітей 6-10 років:

🔸Варто повторювати, що батьки до всього готові та захистять: якщо скажімо збирають «тривожну валізу» можна пояснити дитині, що все необхідне мають на будь-який випадок. Нагадати, що поряд є укриття, там можна сховатись і бути в безпеці. 

🔸Якщо хтось з дорослих в родині на позиціях у війську, чи на місцях в теробороні, варто пояснити, що це їхня робота та обов'язок, так сама як робота та обов'язок дитини зараз продовжувати навчання.

🔸Запропонуйте дитині підтримати наших захисників та намалювати малюнок, скласти віршика, чи написати історію.

👩🧑Для старших дітей та підлітків:

🔸Старші діти вже мають доступ до інформації. Завдання батьків -  фільтрувати новини, які вони черпають з інтернет-простору і правильно визначати, з яких джерел вони беруть відповідну інформацію, пояснити чому важливо читати лише офіційну і перевірену інформацію.

🔸Про війну треба говорити. Варто звертатись до історії й казати про те, що Україна у своїй історії вже пережила низку воєн. Можна розповідати спогади родичів. Такі життєві історії дітей можуть заспокоїти.

⁉️Не забувайте, що не зважаючи на вік дитини, варто знайти спосіб пояснити чіткі правила поведінки та що у ситуації війни ми маємо бути більш обережними, ніж зазвичай.  Треба нагадувати, що не можна підіймати нічого на вулиці – незнайомі речі. 

Будьте поряд із дітьми, зараз як ніколи вони потребують уваги та любові дорослих.

Бережіть себе та близьких. Все буде Україна! 💙💛

Поради психолога БАТЬКАМ під час дистанційного навчання

1. Скласти чіткий розклад / режим. ...
2. Організувати робочу зону. ...
3. Організувати форму. ...
4. Робити перерви. ...
5. Заохочувати спілкування з однолітками. ...
6. Знизити очікування і вимоги. ...
7. Мотивувати і помічати успіхи.

 Поради соціального педагога батькам щодо спілкування і виховання проблемної дитини

1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – проблема емоційного і психічного стану. В такому стані треба звертатись до дитячого психотерапевта.

2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.

3. Якщо дитина запальна чи войовнича – переконайтесь чи саме батьки не провокують таку поведінку. До такої треба бути уважним, роз’яснювати наслідки такої поведінки, щоб вона вчилась регулювати свої стосунки із іншими людьми.

4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилась вербально висловлювати агресію і знімати збудженість, нервовість.

5. Виключити перегляд фільмів і телепередач зі сценами насилля, жорстокості

6. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання. 

7. Роз’єднати хулігана і жертву Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з миролюбною метою.

8.Привчити дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.

9. Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.

10.Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запобігти агресивності.

Рекомендації соціального педагога батькам підлітків, схильних до правопорушень

1. Намагайтеся бути завжди позитивним прикладом для своєї дитини, законослухняним громадянином своєї країни.

2. З молодшого віку прищеплюйте дітям повагу до закону, прав людини.

3. Проявляйте витримку, терпіння під час спілкування з дитиною, обговорення його протиправних вчинків (дій).

4. Шляхом переконання, створення гідних та цікавих життєвих перспектив сприяйте виникненню у підлітків прагнення до законослухняності, вибору гідних друзів, дозвілля.

5. Відмовтеся від постійних повчань, не закріплюйте у підлітків негативної оцінки своїх вчинків.

6. Не нав’язливо здійснюйте систематичний контроль за життєдіяльністю підлітка.

7. В процесі необхідного перевиховання змінюйте обставини в сім’ї, звичні форми поведінки, спілкування, контролю та інше з дитиною та поміж дорослими.

8. Сприяйте особистісному зростанню дитини.

9. Висловлюйте йому свою довіру, схвалюйте його досягнення, виробляйте вміння не тільки підкорятися, а й командувати.

               Поради  для батьків, що мають агресивних дітей

                        При взаємодії з агресивною дитиною: 

— приймайте дитину такою, яка вона є;

 — висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

— розширюйте кругозір дитини;

— включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

— ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням, Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Як допомогти дитині правильно використати час?

  • Не відмовляйтеся від режиму дня і намагайтеся домогтися його виконання. По-перше, це дозволить вам стежити за часом. І не давати йому проходити марно. По-друге, будь-який режим привчає організм до певного робочого циклу. Це збільшує можливості при засвоєнні нового матеріалу, робить процес навчання більш комфортним, здоровим.
   • При складанні режиму дня враховуйте особливості свого організму і життєві цикли. Є такі поняття як біологічний годинник і біологічні ритми. Не варто їх ігнорувати.
Біологічні ритми - біоритми (від грецького βίος - bios, «життя» і ῥυθμός - rhythmos, «будь-який повторюється рух, ритм») – періодично повторювані зміни характеру і інтенсивності біологічних процесів та явищ. Наприклад, час перетравлення їжі становить приблизно 3-4 години, при порушенні цієї періодичності можуть виникати проблеми, що ведуть до захворювань шлунково-кишкового тракту, ожиріння тощо.
Вчені вивчили особливості працездатності людини і встановили, що вона коливається у різних людей залежно від їх біологічного типу. Одних людей називають «сови», інших – «жайворонки», третіх – «голуби».
1. «Жайворонки» краще працюють і більш активні вранці.
2. «Сови» – у вечірні години.
3. «Голуби» не прив'язані до часу доби.
Дуже часто людині важко зрозуміти жайворонок вона або сова, а його активність і працездатність залежить лише від звички прокидатися або лягати спати в певний час. У цьому випадку в його організмі спрацьовує біологічний годинник.
Німецький лікар Хуфелянд, двісті років тому ще до відкриття хронобіології стверджував, що основну роль грає не час, коли людина лягає спати, а регулярність, тобто звичка лягати в один і той же час. Вона і забезпечує швидке засинання, якісний відпочинок, легке пробудження і хорошу денну активність.

           Біологічний годинник – здатність живих організмів орієнтуватися в часі, в основі якої лежить сувора періодичність фізико-хімічних процесів, що протікають в клітинах. Біологічний годинник можуть бути обумовлені і циклічними коливаннями геофізичних факторів (добова і сезонна періодичність електромагнітного поля Землі, сонячної і космічної радіації і ін.). Біологічний годинник дозволяють приводити фізіології, ритми у відповідність з ритмом навколишнього середовища і дають організмам можливість передбачити добові, сезонні та інші періодичні коливання освітленості, температури, припливів і ін.

                           Пам‘ятка батькам першокласника:

 Підтримуйте в дитині її бажання стати школярем. Ваше серйозне ставлення до шкільних проблем , досягнень , а можливо й ускладнень допоможуть першокласникові  підтвердити значущість його нового становища та діяльності.

 Обговоріть з дитиною ті правила і норми , з якими вона зустрілася у школі.   Обґрунтуйте їх необхідність.

 Дитина має право на помилку . Коли людина навчається , в неї може щось не виходити, це правомірно.

 Складіть разом з дитиною режим дня, стежте за його виконанням .

 Не пропускайте труднощі , які виникають на початку навчання. Якщо , наприклад, у дитини логопедичні проблеми, починайте їх вирішувати на першому році навчання.

 Підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху.

 У кожній діяльності обов’язково знайдіть , за що його можна похвалити. Пам’ятайте , що емоційна підтримка і похвала можуть помітно підвищувати інтелектуальні досягнення людини.

 Якщо вас щось тривожить у поведінці дитини не соромтесь звернутись до шкільного психолога.

 У зв’язку із соціальною позицією школяра в житті вашої дитини з’явилась більш авторитетна людина , ніж ви. Це вчитель. Поважайте думки першокласника про свого педагога.

 Навчання  — нелегка і відповідальна праця. Школа суттєво змінює життя дитини, але це не повинно впливати на різнобічний дитячий світ. У першокласника має залишатись достатньо часу на ігри та розваги.

   "Підлітковий" виклик для батьків: поради психолога у спілкуванні з дитиною

    Часто дорослі жаліються, що з підлітками практично неможливо інколи говорити – самі вони нічого казати не хочуть, але ще й нічого не слухають. Типовий сценарій може вималюватися, коли хочете, скажімо, поговорити зі своєю дитиною про її безвідповідальну поведінку. Багато ігор, нехтування домашніми обов’язками, лінощі у школі – звичайні причини. Коли ви підходите й кажете, що вам треба поговорити, дитина артистично і втомлено закочує очі під лоба, важко зітхає і каже: «О, знову…». Далі все приблизно однаково: ви починаєте розмову з «Тобі варто бути більш відповідальним…», в сумних і скляних очах дитини читається «Байдуже», ви втрачаєте рівновагу. В результаті – всі сердиті, безпорадні та погрюкали дверима. Але ж спілкування має працювати!

1. Уникайте слів «Давай поговоримо».

       Так, це здається найприроднішим способом почати розмову. Але коли ми підходимо з «Давай поговоримо» до наших підлітків, в їхніх головах лунають тривожні дзвони і вони готуються до рішучої оборони. Погодьтеся, за таких умов важко домогтися від розмови продуктивності.  Замість цього можна «покрутитися» навколо них – цілком спокійно та невибагливо. Наприклад, можна вмоститися з книжкою біля дитини чи в її кімнаті. Скоріше за все, саме вона сама почне розмову. Словом, шукайте вікно спілкування: воно може відкритися, коли ви відвозите дитину в гості до друга, працюєте на кухні чи просто вичісуєте вашого собаку.

2. Питайте, а не розповідайте.

       Ми так переживаємо за наших дітей і хочемо їм допомогти, що постійно розповідаємо, як саме вони повинні говорити, поводитися та діяти. Але набагато важливіше й ефективніше питати їх. Наведемо простий приклад. «Тобі треба вчитися! Я бачу, що ти взагалі не займаєшся!» – саме так ми часто хочемо  сказати. Та ефективніше спокійно запитати, як там справи з підготовкою до іспитів. Зазвичай, коли ви кажете підлітку, що робити, він відступає і зачиняється. Але коли ви питаєте – спокійно й дійсно зацікавлено – ви даєте підлітку зрозуміти, що поважаєте його, його здатність робити вибір та ухвалювати рішення, його особистість.  

3. Співпереживати, а не гніватися.

           Це може бути дуже важким завданням. Наприклад, вже перед самим іспитом чи контрольною ваша дитина каже, що не готова та боїться, що провалить контроль. Ваша негайна реакція може – а скоріше за все і буде – полягати в тому, щоб сердитися і докоряти їй. «Я казав тобі, що готуватися треба було наполегливіше!». Проте, їй потрібно співпереживати. Спробуйте сказати щось на кшталт «Не легко це все для тебе, так?». Не варто думати, що так ви тільки розбестите дитину та заохотите її бажання лінуватися. Просто коли ми демонструємо щире співпереживання, підліток не почне соромитися чи засуджувати себе. А отже – зможе відкриватися нам.

4. Використовуйте підхід «ти – я – ми», коли з чимось незгодні.

Звичайно, в кожній сім’ї бувають конфлікти. Тут немає ані тайні, ані новини. Але ви можете навчити свою дитину – і себе самих – співпраці, разом побудувавши розмову за таким принципом:

• Я уважно слухаю тебе і розумію твою позицію (навіть якщо я з цим не згоден)
• Я ділюся з тобою своєю думкою – тобто, батьківською позицією (навіть якщо ти не згоден з цим)
• Ми разом розбираємо ситуацію

    Наприклад, ви стурбовані тим, скільки часу ваша дитина приділяє комп’ютеру, телефону та іншим гаджетам. Ну, добре. Ви не просто стурбовані, а вже злі.  Але замість того, щоб напасти на неї з лекцією, спочатку запитайте: «Чи можемо ми говорити про те, що відбувається тут?».  Вислухайте дитину, покажіть їй свою повагу, дайте пояснити свою думку.  А потім поясніть свою позицію. Чому її поведінка засмучує вас? Який вплив ви бачите у її діях? Зробіть це настільки спокійно, наскільки це можливо. Нарешті, ви вже разом повинні обговорити рішення: що, коли і скільки.

5. Зірвалися? Вибачайтеся.

     Всі батьки роблять помилки у спілкуванні з дітьми. А з підлітками –  особливо. Бо ж вони є справжніми фахівцями у пошуку і натисканні наших «емоційних кнопок». Якщо ми сказала шось, про ще тепер шкодуємо – добре просто вибачитися. «Мені шкода, що я все так вийшло. Що я  можу зробити, аби запобігти цьому в майбутньому?» Ви самі здивуєтеся тому, як підлітки можуть пробачати та йти на контакт, якщо ви на їхній стороні.